У колоніальний період Нью-Йорка й аж до XIX століття корів тримали в місті й пасли на громадських пасовищах або площах. У міру розвитку міста фермери з околиць постачали молоко торговцям, які возили його в місто і продавали по домівках, наповнюючи глечики з відер, підвішених на коромислах або перевезених у кінних возах. Через швидке псування молоко доводилося доставляти в місто двічі на день влітку з ферм Брукліну і Бронкса. Оскільки пасовища віддалялися все далі від міста і до появи холодильників, стало неможливо перевозити молоко без ризику його псування. Саме тому довелося шукати інші методи забезпечення молоком швидко зростального населення, пише manhattanname.com.
Рух за чисте молоко
З 1820-1830-х років власники винокурень створили ринок для зернового сусла, яке залишалося після перегонки, і продавали його як корм для худоби. Фермери орендували стійла на винокурні й годували своїх корів цим пійлом з мінімальними витратами. Хоча корови давали більше молока на такій висококалорійній дієті, воно було низької якості, окрім цього, тварини не отримували необхідних для їх розвитку вітамінів та мінералів й утримувалися в дуже брудних умовах. У рідке блакитне пійло часто додавали добавки, такі як крохмаль, гіпс, крейда, щоб надати йому більш привабливий колір. Хоча і в інших містах були молочні господарства, де виробляли пійло, ніде цей сумнозвісний напій не був так поширений, як у Нью-Йорку.
Незабаром неякісне молоко поклало початок руху за чисте молоко. Одним з його лідерів був Роберт Гартлі, активіст, ймовірно більше зацікавлений в об’єднанні винокурів у межах справи тверезості, ніж у зниженні рівня смертності, викликаного неякісним молоком. Проте він відіграв важливу роль у приверненні уваги громадськості до проблеми, яка була досить серйозною. У 1841 році кожна друга дитина в Нью-Йорку віком до 5 років помирала від черевного тифу або бактерій, що викликали діарею, які містилися в молоці. У 1875 році затвердили закон, який заборонив продаж молока від корів, вигодуваних продукцією від винокурних заводів. Рішучі дії лікаря Семюеля Персі з Медичної академії та інших призвели до ліквідації молочних господарств, що переробляли помиї, на Мангеттені. Проте в 1904 році новий міський комісар охорони здоров’я, вступивши на посаду, виявив, що 1000 корів у Брукліні, як і раніше, харчуються помиями з винокурних заводів.
Рух за сертифіковане молоко був однією з відповідей на необхідність забезпечення безпеки молока для немовлят. У 1891 році його ініціювали лікарі Гарвардської школи медицини. Основною метою руху було забезпечення молока, виробництво і перероблювання якого ретельно контролювалася. Лікарі перевіряли не тільки корів, але й умови утримання тварин, будівлі, воду на молочних фермах, а також збір і обробку молока. На початку 1900-х років по всій країні створили велику кількість молочних комісій. Лікар Генрі Коплік відкрив перший молочний диспансер для поширення пастеризованого молока і навчання матерів гігієні немовлят.
У червні 1883 року був відкритий перший молочний склад на пірсі Іст. Ця лабораторія і рекреаційний центр вміщували невеликий завод з пастеризації та розливу молока. Матері з дітьми приходили туди, щоб придбати якісне молоко за доступною ціною.
У 1884 році було відкрито ще 6 складів у Нью-Йорку. На початку 1900-х років молочні станції, побудовані за зразком молочних ферм, відкрилися в Брукліні, Чикаго, Балтіморі. Жителі Мангеттенвілля також брали активну участь у русі за чисте молоко. Етель Гук разом з іншими світськими дамами в 1910 році заснували Міжнародну лігу чистого молока.
Фермери та їх інновації
Незабаром фермери-молочники за межами міста рекламували своє чисте та свіже сільське молоко й активно конкурували з сироварнями. Одним з них був Томпсон Декер, який після роботи доярем корів у маєтку Моррісанії й доставлення молока відкрив власний молочний маршрут у 1841 році. У 1860-х роках Декер придбав 400 акрів землі в Норт-Слеймі, штат Нью-Йорк, і розвів там 150 корів. На той момент він заснував компанію TW Decker & Sons і увійшов в історію як перший нью-йоркський торговець молоком, який скористався залізницею для доставлення молока з Вестчестера і переконав Нью-Йоркську залізницю перевозити його поїздами.
Л. Гелсі зацікавився молочним бізнесом, коли його попросили допомогти з доставленням масла. Завдяки ретельному відбору і розведенню, шеффілдське стадо корів з Мави давало чудове молоко, з якого виходило хороше масло. Гелсі почав продавати масло у вільний час у Нью-Йорку і до 1880 року повністю присвятив себе бізнесу. Його першим нововведенням стала конструкція критого молочного фургона, що захищав молоко від пилу. У 1892 році він встановив на заводі Sheffield Farms першу в США пастеризаційну машину, імпортовану з Німеччини. У 1893 році пастеризацію представили на Колумбійській виставці в Чикаго.
Молочні поїзди
До середини XIX століття фермери-молочники переробляли більшу частину свого молока на масло, яке можна було перевозити, не псуючи його, і зберігати відносно довго. Питне молоко споживалося тільки локально до появи холодильників. Спеціальні поїзди змінили доставлення молока, також фермери отримали новий ринок для реалізації продукції.
Перше молоко в Нью-Йорк доставили на поромі. Залізниця Erie Railroad стала першою в країні, по якій регулярно перевозили молоко. У 1843 році залізницею перевезли 4 мільйони кварт молока, а в 1884 році майже вдвічі більше. До 1847 року на Erie Railroad курсував регулярний молочний поїзд, який доставляв молоко в Джерсі-Ситі, а потім переправляв його через річку Гудзон на спеціальну станцію в Нижньому Мангеттені. У 1840 році компанія New York and Harlem Railroad побудувала міст через річку Гарлем, забезпечивши перше пряме вантажне сполучення з Мангеттеном, і в 1847 році доставила в місто 16 мільйонів кварт молока
Варто зазначити, що молоко перевозили в 40-квартових бідонах. У вагон вміщалося 300 бідонів. Його охолодження забезпечувалося або крижаними бункерами по обох кінцях вагона, або льодом, укладеним прямо на бідони. У 1926 році для цієї мети почали використовувати цистерни. Вагони конструювали за принципом термоса: молоко не охолоджувалося, а підтримувалося приблизно при тій температурі, при якій його перекачували. Пізніші моделі цистерн мали 2 резервуари, які можна було перевантажувати на вантажівку на станції.
Розвиток молочної промисловості
Багато молока пастеризували на сільських фермах, і воно надходило вже в пляшках, упакованих в ящики, але все ж більша його частина проходила пастеризацію на міських заводах. У 1933 році в Мангеттені працювало 12 пастеризаційних заводів. Зазвичай молоко доставляли поїздом на 103-тю вулицю о 23:00, а на завод о 00:00, до 2:00 воно вже було готове до роздачі. З заводів його перевозили на фургонах або вантажівках на розподільні станції або безпосередньо споживачам за встановленими маршрутами.
Важливо відзначити, що безліч молочних компаній, м’ясокомбінатів, автосалонів, центрів запчастин і сервісних центрів розміщували свої підприємства в районі Мангеттенвілля на початку XX століття. Це пов’язано з перевагами вантажної лінії Вест-Сайд. Це все призвело до того, що свіже молоко дуже швидко доставлялося в Центральний і Нижній Мангеттен. До 1939 року ферми Бордена і Шеффілда входили до великої трійки молочної промисловості. У той час вони контролювали третину молочного бізнесу в Нью-Йорку і його околицях.
З розвитком залізниці та впровадженням інновацій, молочна промисловість продовжувала активно розвиватися, пропонуючи жителям Нью-Йорка свіже і якісне молоко.
