У більшості будинків Мангеттена використовуються парові радіатори як основне джерело тепла. Як парові котли й радіатори стали настільки критичними для інфраструктури боро та міста загалом і чому ці системи досі використовуються? Як опалювали Мангеттен до цього, а також які ще тут існують методи обігріву помешкань? Докладніше про опалювальну історію Нью-Йорка та Мангеттена зокрема читайте далі на manhattanname.
Усе почалося з деревини
На початку своєї історії густо лісиста Америка опалювалася за допомогою біомаси (дерев). У 1742 році Бенджамін Франклін винайшов чавунну піч, придатну для опалення оселі. Після цього більшість тутешніх будинків обігрівалися похідними від печі Франкліна та цегляними камінами на дровах. Дерево було паливом для камінів і печей до 1885 року, поки не набуло поширення використання вугілля.
У переповнених приміщеннях без вікон освітлення та вентиляція були більшою проблемою, ніж тепло протягом більшої частини року. Огляд житла Нью-Йорка 1865 року продемонстрував, що печі були поширені в помешканнях людей як середнього, так і нижчого класу. На одній із житлових площ сучасного району Сохо (Мангеттен) було виявлено, що в багатоквартирних будинках печі та гас слугували основними засобами опалення та освітлення, а от газ використовувався рідко. Щодо мешканців приватних будинків, то, хоча вони також покладалися на печі як засоби опалення, але газ був більш поширеним способом освітлення.
Парова епоха
Перший справжній паровий котел був створений у XVII столітті, коли винахідники та інженери усвідомили потенційне практичне використання пари. У 1679 році француз Дені Папен створив і виготовив перший паровий котел із запобіжним клапаном. У XVIII столітті парові котли з кованого заліза почали стрімко поширюватися в різних галузях промисловості. Згодом, у тому ж столітті, відбувся перехід до сталевого сплаву, оскільки виробники усвідомили переваги високих тисків і температур. До США паровий котел потрапив аж у XIX столітті. Джордж Бебкок і Стівен Вілкокс, засновники нью-йоркської компанії Babcock & Wilcox, вважаються першими в історії виробниками парових котлів у країні. Вони винайшли конструкцію з вогнетривкої цегли, яка ґрунтувалася на вугіллі та випалювалася вручну.
У 1855 році прусський бізнесмен Франц Сан Галлі винайшов перший радіатор опалення в російському Санкт-Петербурзі. Невдовзі чавунні радіатори стали модними у всьому світі, особливо великих містах Європи та північно-східній частині США. В основі роботи радіаторів – конвекція, тобто процес передавання тепла від гарячого теплоносія до приміщення.
Після Громадянської війни в США використання парових котлів і радіаторів у домівках американців суттєво зросло. Ці винаходи XIX століття означали, що сім’ям більше не доводилося тулитися біля камінів чи печей, щоби зігрітися. Нью-Йорк також не залишився осторонь інновацій і почав активно використовувати пару для опалення будинків. Житлові споруди додали власні бойлерні системи, щоби забезпечити мешканців парою. А от для громадських будівель на Мангеттені під землею були встановлені парові установки. До слова, така практика використовується й у XXI столітті.
Парове тепло виявилося дуже ефективним для обігріву всього – від особняків баронів-розбійників до будинків із коричневого каменю. Однак на початку XX століття постало нове завдання. Річ у тім, що системи з зігнутими трубами та сталеві системи могли подавати пару високого тиску, але не низького, що краще підходить для нагрівання приміщень. Міцні чавунні котли розв’язали цю проблему, хоча й були важкими та складно піддавалися ремонту.
У 1918 році країну, а отже, і Нью-Йорк, спустошував іспанський грип. Тоді люди не знали багато про віруси, але добре розуміли, що свіже повітря сприяє запобіганню хворобам. Саме тому, квартири довелося оснастити радіаторами, які підтримували тепло, навіть якщо вікна були широко відчинені в розпал зими. Це пояснює, чому багатьом ньюйоркцям занадто жарко в їхніх квартирах. Оскільки не було значної потреби змінювати старі, але потужні радіатори, вони так і залишилися в оселях у XXI столітті. Натомість з’явилася нова технологія, яка дозволяє налаштувати роботу радіаторів, щоби вони краще задовольняли сучасні потреби.
У повоєнний період широкого поширення набули трубчасті системи. Після нафтової кризи 1973 року в США акцент уваги змістився на конденсаційні котли, що випромінюють меншу кількість тепла та характеризуються мінімальними витратами енергії й невеликими втратами в режимі очікування.
Щодо сучасного Мангеттена, то котли можуть працювати на природному газі, нафті, електриці або навіть дровах. До слова, печі також працюють на різних видах палива, серед яких природний газ, електрика, нафта та пропан.
Електричне опалення
У 1883 році Томас Едісон винайшов електричний обігрівач. Разом із появою таких сучасних приладів, як теплові помпи, карбонові обігрівачі тощо, електричне опалення почало конкурувати з іншими системами. Особливо воно стало актуальним в умовах подорожчання викопного палива.
Електричне опалення характеризується відсутністю продуктів згоряння та забруднення довкілля; простотою та короткими термінами монтажу електропровідних та нагрівальних пристроїв; меншими капітальними витратами; компактністю нагрівальних пристроїв; гнучкістю регулювання та простотою автоматизації. Щодо недоліків, то такі системи створюють високе навантаження на електричну мережу, а також мають низьку енергоефективність узвичаєних електричних обігрівачів, хоча це не стосується сучасних видів електричного обігріву.
Теплова помпа – один із найпопулярніших типів опалювального обладнання на Мангеттені. Теплові помпи можуть працювати, використовуючи електроенергію, а в деяких вдосконалених моделях – геотермальну енергію. Вони виділяють у 3-4 рази більше тепла, ніж кількість енергії, яку споживають. Ще одна їхня перевага – функція охолодження влітку. Це робить теплові помпи універсальним варіантом для цілорічного клімат-контролю.
Система централізованого теплопостачання
У 1919 році афроамериканка з Нью-Джерсі Еліс Паркер винайшла першу систему централізованого опалення. Це була справжня революція, оскільки до цього вся споруда не могла опалюватися за допомогою єдиного джерела. Паркер змінила спосіб обігріву будинків і започаткувала нову еру комфортного життя. На початку XX століття американці як основне джерело тепла почали використовувати печі, що вважалися безпечнішою альтернативою паровому опаленню.
Вже до середини XX століття мангеттенці мали кілька варіантів опалення своїх будинків. Зокрема, це котли та печі, що працюють на нафті, пропані, природному газі та електриці; теплові помпи, які використовують електро- та геотермальну енергію; обігрівачі, які живляться від електрики, пропану або гасу; різних типів каміни та дерев’яні печі. У 1990-х роках із метою обігріву американці також почали використовувати сонячні панелі. Сучасні системи опалення будинків є тихими, ефективними та автоматичними; вони використовують різноманітні джерела палива, як-от електрика, газ, нафта, деревина тощо.